Співає Мирослава Копинець. Закарпатська народна пісня "Бокораш"(плотогон). скачать в хорошем качестве

Співає Мирослава Копинець. Закарпатська народна пісня "Бокораш"(плотогон).

Співає Мирослава Копинець. "Ой,де ідеш ,бокорашу? "... Народна пісня Закарпаття із репертуару Віри Баганич.Записана у воловецькому районі Закарпаття. Звукорежисер Г.Девятов. Бокораш – плотогон, який сплавляв ліс гірськими ріками. Мало залишилося тих сміливих і мужніх, із залізним здоров’ям і неймовірною витривалістю людей, котрі можуть поділитися з теперішнім поколінням спогадами про ту унікальну й безцінну протягом століть спеціальність, яка органічно поєднувала в собі важку роботу в лісі й безстрашний труд на воді.Сотні тисяч кубометрів деревини при мінімальних економічних затратах сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції на плотах – бокорах, складених зі стовбурів дерев.Бокорашів було 3-5, інколи й більше – залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. А сплавляли ліс бокораші завдяки гідротехнічним спорудам на закарпатських річках ХІХ-ХХ століття – кляузам. МИНУЛО БІЛЬШ НІЖ ПІВСТОЛІТТЯ З ТОГО ЧАСУ, ЯК РІКОЮ ТЕРЕБЛЕЮ (ОДНІЄЮ З ПРАВИХ ПРИТОК ТИСИ) БУЛИ СПЛАВЛЕНІ ОСТАННІ ПЛОТИ-БОКОРИ. Бокораш – плотогон, який сплавляв ліс гірськими ріками. Мало залишилося тих сміливих і мужніх, із залізним здоров’ям і неймовірною витривалістю людей, котрі можуть поділитися з теперішнім поколінням спогадами про ту унікальну й безцінну протягом століть спеціальність, яка органічно поєднувала в собі важку роботу в лісі й безстрашний труд на воді. Сплав лісу карпатськими річками вважався важливою галуззю місцевої економіки, а плотогони, або бокораші, були шанованими людьми. Сотні тисяч кубометрів деревини при мінімальних економічних затратах сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції на плотах – бокорах, складених зі стовбурів дерев. Бокорашів було 3-5, інколи й більше – залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. А сплавляли ліс бокораші завдяки гідротехнічним спорудам на закарпатських річках ХІХ-ХХ століття – кляузам. У водосховищі кляузи акумулювали ліс, який звозився з навколишніх лісорозробок, та з колод (кльоців) формували невеликі плоти – дараби. З дарабів, скріплених послідовно між собою, формували один великий пліт – бокор.У призначений час відкривали систему шлюзів греблі, і бокори, підхоплені велетенським водним потоком, зносились вниз у долину. Таким чином кляузи на певний відрізок часу піднімали рівень води у верхів’ях річок, щоб ліс безперешкодно міг транспортуватись мілководдям до повноводнішої річки або до іншої кляузи.Кляузи влаштовувались у верхів’ях річок. Бальцатульську кляузу побудовано на річці Бальзатул на південно-західних відрогах Чорногірського хребта у Рахівському районі. Відомо, що на середину XIX століття кляуза вже функціонувала, як і інші гідротехнічні споруди басейну Тиси в межах комітату Марамарош. Її залишки збереглися до наших днів. У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана і високооплачувана. Сплавляти ліс починали вже з ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати.На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року.