У нас вы можете посмотреть бесплатно Аскеза розуму: транзитивність понять у богобаченні или скачать в максимальном доступном качестве, видео которое было загружено на ютуб. Для загрузки выберите вариант из формы ниже:
Если кнопки скачивания не
загрузились
НАЖМИТЕ ЗДЕСЬ или обновите страницу
Если возникают проблемы со скачиванием видео, пожалуйста напишите в поддержку по адресу внизу
страницы.
Спасибо за использование сервиса ClipSaver.ru
У цьому відео ми розгортаємо один з ключових богословських принципів: церковне слово має бути “транзитивним” — прозорим знаком, що вказує на Істину, але не підміняє Її собою. Богословська мова постає як іконне вікно, крізь яке просвічує Божественне світло: вона служить Богові, доки зберігає прозорість, і затемнює істину, коли намагається нею “володіти”. Вихідною точкою стає думка про Бога як безмежну міру всього сущого: безмежність не може бути більшою чи меншою, поза нею немає нічого. Бог є всім — але так, що не є нічим із усього, тобто не зводиться до жодної форми створеного буття. Далі ми підходимо до теми богобачення: людина бачить Бога лише настільки, наскільки Сам Бог дозволяє Себе бачити. Але ще глибше — наш погляд на Бога є відповіддю на Його погляд, бо пізнання відбувається як подія Одкровення, а не як інтелектуальний контроль. Саме тому віра перевищує межі формальної логіки й відкриває “логіку співпричасності” істині, яка переважає іманентну реальність. У центрі — євангельський образ Закхея: він прагне не “видовища”, а входження у Христову форму життя. Христос не дає Закхею нової інформації — Він дарує нове буття, входячи в його дім, тобто в центр особистої ідентичності. Тут відкривається парадокс: людський пошук завжди вже є відповіддю на Божий поклик — Закхей шукає, бо вже був знайдений. Особливу увагу приділяємо свідченню Симеона Нового Богослова: бачити Бога означає любити ворогів, благодіяти, приймати гоніння за правду і з подякою переносити приниження — тобто богобачення має етичний і аскетичний критерій. Наприкінці ми формулюємо висновок: Бог стає близьким не тоді, коли ми “впіймали” Його поняттями, а тоді, коли поняття роззброєні й серце входить у простір співпричасності — де знання не стає контролем, а молитва зберігає можливість “неможливого”. Людяність — це мистецтво бути любимим, а радість віри — здивування тим, ким Бог мене бачить. Проповідь настоятеля храму Святих Жінок Мироносиць м. Києва і викладача Київської православної богословської академії - протоієрея Володимира Сміха. 👍 Натисніть «Подобається», щоб легко знайти це відео у розділі ваших вподобаних. 🔔 Підпишіться на канал, щоб отримувати нові відео і нічого не пропустити / @volodymyrsmikh 00:00:00 - Таємниця Богобачення: Як пізнати Бога через віру? 00:52 — Від догм до практики: Як перенести віру в щоденне життя? 01:45 — Чому догматика — це лише дороговказ, а не кінцева мета? 03:05 — Радикальна порада Симеона Нового Богослова: Бачити Бога — це полюбити ворогів 04:16 — Метод Закхея: Чому він шукав не видовища, а нового життя? 05:58 — Хто ви насправді? Бог як центр людської ідентичності 06:47 — Любов Агапе: Чим відрізняється божественна любов від природної? 07:37 — Парадокс пошуку: Чому ми шукаємо Бога лише тому, що Він нас уже знайшов? 08:45 — Формула щастя: Бідність, цнотливість та послух як шлях до Бога 10:34 — Мистецтво бути любимим: Як мужність допомагає прийняти Бога?