А я було зневірилася…/ Лілія Карабан скачать в хорошем качестве

А я було зневірилася…/ Лілія Карабан

А я було зневірилася… Тихо й просто Я раптом перестала Богу довірять В душі моїй ставало темно й пусто, І я відчула, що втрачаю благодать Ні, я не впала, навіть не спіткнулась І я несла хреста до вічної мети, Але дитяча віра похитнулась, Чим далі йшла, тим важче було йти Гірка зневіра так закралася неждано В моєму серці своє місце зайняла Я вірила у Хрест, в спасіння мені дане, Я вірила у Бога, але віри не йняла… Звідкіль цей гіркий корінь в мені взявся, Та майже з незначних дрібниць… Коли мій гіркий плач у небо знявся Коли я перед Богом пала ниць Він промовчав мені у ту хвилину Мій Бог мені не відповів… Гірке мовчання не одну годину «Довірся Богу» - дух мені велів Та так не раз, не два, бувало часто Що я молюся, а мій Бог мовчить І раптом віри обірвалося намисто, І на устах молитва не бринить… Я перестала Господа благати, Я перестала щось Його просить Гірка зневіра закувала серце в грати «кому ти молишся, твій Бог мовчить, Ти не достойна. Бог тебе не чує» … Та раптом я побачила Христа Як Він дорогою страждань крокує Як Він висить на дереві хреста Я раптом стала свідком Його муки Його молитви в Гефсіманії, в саду Як Він до неба зводить Свої руки «Нехай мине ця чаша. Ні! Піду…» Невже це Бог Христа не чує, Невже Його молитва звук пустий, Він на Голгофі, смерть Його чатує, «О, не покинь Мене, Отець благий, О, не покинь!» – та небо потемніло Отець залишив сина на хресті І серце боляче стискалось і щеміло Невже Бог не почув слова святі. «Ні, Я почув, та важко було чути Й кидати Сина у останній смертний час, Я можу відповіді і не дати, Але я завжди, діти, пам’ятаю вас. Буває так, що й треба промовчати, Щоб віра стала золотим литтям Коли ти від зневіри будеш знемагати, Я буду поруч, ти лиш вір Мені, дитя» А я було зневірилася, Боже. Пробач зневіру, і прости за все І серце іншого промовити не зможе « Я ВІРЮ БОГУ!!! ВІРЮ, НАД УСЕ!!!» #поезіяукраїнською #вірші #християнська_поезія