Михайло Петренко «Небо» (Дивлюсь я на небо та й думку гадаю) 1841 скачать в хорошем качестве

Михайло Петренко «Небо» (Дивлюсь я на небо та й думку гадаю) 1841

Пісня та кліп на вірш Михайла Петренка «Небо» (Дивлюсь я на небо та й думку гадаю). Цифрова версія. Відчуй, як класична поезія перетворюється на пісню — магія поезії та музики просто тут. #ПростийУкраїнець #SimpleUkr Михайло Петренко (1817–1862) — це один із найзагадковіших і водночас найромантичніших поетів раннього українського романтизму. Він є автором віршів, які стали справжніми народними піснями, що співаються вже понад століття, хоча про самого автора довгий час майже нічого не було відомо. Його творчість — це зразок щирого ліризму, сповненого меланхолії, глибоких почуттів та роздумів про красу природи і швидкоплинність життя. Життя: невідомість і таємниця Про життя Михайла Миколайовича Петренка відомо небагато, і багато фактів його біографії залишаються предметом дискусій та досліджень. Він народився 1817 року у місті Слов'янськ (тоді Харківська губернія, нині Донецька область) у дворянській родині. Здобував освіту в Харківському університеті на юридичному факультеті. Після закінчення університету працював на державній службі в різних містах, зокрема в Харкові, Лебедині. Його професійна діяльність була пов'язана з юриспруденцією, що досить контрастує з його тонкою, ліричною поетичною натурою. Довгий час його ім'я було майже забуте, а його вірші сприймалися як народні. Лише завдяки дослідженням літературознавців, особливо в ХХ столітті, вдалося відновити деякі біографічні відомості та підтвердити його авторство. Творчість: слова, що стали піснями Творчий доробок Михайла Петренка невеликий за обсягом, але надзвичайно вагомий за впливом. Він писав переважно ліричні вірші, які публікувалися в альманахах та збірниках, зокрема в "Сніп" (1841) та "Молодик" (1843, 1844). Спадщина "співця неба" Михайло Петренко помер 1862 року (точна дата та місце смерті також залишаються невідомими). Він прожив порівняно коротке життя, але залишив по собі надзвичайно цінну спадщину. Хоча про його особисте життя відомо мало, його поезія говорить сама за себе. Вона є яскравим свідченням того, що справжній талант не потребує гучної слави за життя, щоб залишити невитравний слід у серцях людей. Вірші Михайла Петренка, що перетворилися на народні пісні, живуть своїм власним життям, нагадуючи нам про красу української душі, її мрії та глибокі почуття, і роблять його ім'я безсмертним у скарбниці української культури. Дивлюсь я на небо та й думку гадаю... Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; Чужий я у долі, чужий у людей: Хіба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюся з лихом, привіту не знаю І гірко і марно свій вік коротаю, І в горі спізнав я, що тільки одна — Далекеє небо — моя сторона. І на світі гірко, як стане ще гірше, — Я очі на небо, мені веселіше! Я в думках забуду, що я сирота, І думка далеко, високо літа. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля, Я б землю покинув і на новосілля Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки от світу втонув!