Артем Лоік - Зірки (ALKEMIK prod.) скачать в хорошем качестве

Артем Лоік - Зірки (ALKEMIK prod.)

Пісня з альбому Артема Лоіка "Під покривалом". Вихід альбому 21.06.19 iTunes/Apple Music: https://apple.co/2L6gtlC Spotify: https://spoti.fi/2KuSrBg Deezer: http://bit.ly/2x6Voz5 Яндекс.Музыка: http://bit.ly/2KuSpcs ВКонтакте: https://vk.cc/9whbzS Текст Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки човнами із калюж пливуть мої зірки… І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь… Хоч за вікном все теж… Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш… Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль… Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль… І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль… Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі, ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі! Із ростом розумів, де холодно від злив, — твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів! А де світило сонце, було тепло, де високо зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло… Де бачились лучі від сонця, де долав перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп! І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори, ти думав там стіна, придивився вийшла — штора! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки човнами із калюж пливуть мої зірки… І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь… Із друзями росту… Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту… Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом… І те що нас звязало виявилось не вузлом… Писав до забуття, все навів, а потім — стер… Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть… Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав… Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав… Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі! Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є… Так бажені без тями — гострі вершини гір, — лишились камінцями у розбитих берегів… Де море стало річкою, а в річку неба крізь упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс… Зробила її калюжою, під ноги дітвори, де ще плавають — не тонуть нескорені зірки! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки човнами із калюж пливуть мої зірки… І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них!