Enej - Ballada o pewnej podróży скачать в хорошем качестве

Enej - Ballada o pewnej podróży

Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає,— А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає. Сонце гріє, вітер віє Червону калину Згадай лихо, та й байдуже... Минулось... пропало... Згадай добре,— серце в'яне: Чому не осталось? Отож гляну та згадаю: Було, як смеркає, Защебече на калині — Ніхто не минає. Де ватагу пройдисвіта Водив за собою,— Все осталось, все сумує, Як руїни Трої. Все сумує,— тільки слава Сонцем засіяла. Не вмре кобзар, бо навіки Його привітала. ---- Fonetycznie: ---- Sońce hrije, witer wije Z polia na dołynu Nad wodoju hne z werboju Czerwonu kałynu Na kałyni odynoke Hnizdeczko hojdaje A de ż diwsja sołowejko? Ne pytaj, ne znaje Sońce hrije, witer wije Czerwonu kałynu Zhadaj łycho, ta j bajduże... Mynułoś... propało... Zhadaj dobre, serce wjane Czomu ne ostałos? Otoż hlanu ta zhadaju Buło, jak smerkaje Zaszczebecze na kałyni Nichto ne mynaje Sońce hrije, witer wije Z polia na dołynu Sońce hrije, witer wije Czerwonu kałynu De watahu projdyswita Wodyw za soboju Wse ostaloś, wse sumuje Jak rujiny Troji Wse sumuje, tilky sława Sońce zasijała Ne wmre kobzar, bo nawiky Joho prywitała Sońce hrije, witer wije Z polia na dołynu Sońce hrije, witer wije Czerwonu kałynu Sońce hrije, witer wije Z polia na dołynu Sońce hrije, witer wije Czerwonu kałynu Sońce hrije, witer wije Czerwonu kałynu