Олександр Олесь “Чари ночі“ 1904 скачать в хорошем качестве

Олександр Олесь “Чари ночі“ 1904

Пісня та кліп на вірш Олександра Олеся “Чари ночі“. Цифрова версія. Олександр Олесь (справжнє ім'я Олександр Іванович Кандиба; 1878–1944) — видатний український письменник, поет і драматург, який є значною фігурою українського модернізму та символізму. Життя та походження Олександр Олесь народився 5 грудня 1878 року в Білопіллі, Сумська область. Його раннє життя було відзначене міцним зв'язком з природою та українськими народними традиціями, що пізніше глибоко вплинуло на його поетичний стиль. Він навчався в Харківській землеробській школі, а згодом у Харківському ветеринарному інституті. Літературна кар'єра Олеся розпочалася на початку 20 століття. Він здобув визнання завдяки своїй ліричній поезії, яка часто досліджувала теми кохання, природи, національної ідентичності та філософських роздумів. Його ранні твори характеризувалися поєднанням романтизму та символізму, з сильним акцентом на музикальність та емоційну глибину. Літературні твори та теми Творчий доробок Олександра Олеся різноманітний, охоплюючи поезію, драматичні твори, прозу та літературну критику. Творчість Олеся часто відображала бурхливі політичні та соціальні зміни в Україні протягом його життя. Після більшовицької революції 1917 року він емігрував з України в 1919 році і жив за кордоном у Відні, а згодом у Празі. Незважаючи на життя у вигнанні, він продовжував багато писати про Україну, висловлюючи біль еміграції та тугу за Батьківщиною. Його поезія стала потужним голосом української національної ідентичності. Спадщина Олександр Олесь пам'ятається як майстер ліричної поезії, чиї твори є глибоко емоційними, часто пронизаними як радістю, так і сумом. Його здатність передавати глибокі почуття та філософські ідеї за допомогою яскравих образів та музичної мови закріпила за ним місце одного з найулюбленіших поетів України. Його спадщина продовжує надихати читачів і є свідченням незламної сили українського духу. У 2017 році його останки, разом з останками його дружини, були перепоховані в Києві, що здійснило його давню мрію повернутися на Батьківщину. Чари ночі Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла. Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі…" . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!"