Проповідь митрополита Епіфанія у шосту неділю після П'ятидесятниці скачать в хорошем качестве

Проповідь митрополита Епіфанія у шосту неділю після П'ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у шосту неділю після П'ятидесятниці у Свято-Михайлівському Золотоверхому кафедральному соборі міста Києва (01.08.2021). З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в шосту неділю після П’ятидесятниці (2021): «Думайте про себе скромно, не більше, ніж треба» – застерігає святий Павло, бо знає, що корінь усіх гріхів – гординя. Тому і смирення, як чеснота, яка протистоїть гордині, є такою важливою. В чому ж полягає гординя, а в чому – смирення? Гординя полягає в тому, щоби думати про себе більше, ніж належить, тобто оцінювати себе вище, ніж чим ми є насправді. Яскравий приклад гордині являє диявол. Він був найвищим серед ангелів, мав від Бога численні дари і був наділений могутньою силою. Але замість того, щоби дякувати Богові за все це та розуміти, що і його положення, і сила, і могутність є лише дар Творця, і дано цей дар, щоби примножувати добро в служінні Господу, – цей найвищий ангел помислив про себе так: «Моя могутність рівняє мене з Богом. Чому я маю служити Йому, якщо сам можу бути як бог?» Отак помисел про себе, що ти є більший, ніж це є насправді, стає основою гордині. І на цій основі виникає відвернення від Бога, розрив з Ним. Замість Творця, Якому справедливо належить у бутті всякого творіння перше місце, таке творіння – чи ангел, чи людина – ставить на перше місце самого себе. Гординя спонукає людину думати про себе, що вона і є бог. Згадайте, що саме цим змій спокусив наших прабатьків: думкою, що вони можуть стати як боги, коли порушать заповідь Творця та з’їдять заборонений плід. В цьому і полягає особлива небезпека гордині – вона знаходить виправдання і підтвердження у тому, що насправді є, але що усвідомлюється викривлено. Чи мав Денниця, світлий ангел, могутність, силу, владу, чи стояв вище за інших ангелів? Так, справді він мав усе це. Але від кого він це мав: від самого себе чи від Бога? Від Бога, який є Творцем всього сущого. І доки Денниця служив Богові, був покірним Його волі – залишався благим ангелом. А коли помислив сам про себе, що всі ці дарування і досягнення є його власні, що його мудрість, велич, могутність, високе положення, є наслідком його особистих досягнень, а не походять від милості Божої – тоді він відпав і став сатаною та дияволом, тобто наклепником і противником. Так і людина. Вона має від Бога і дар розуму, і силу, і владу творити великі діла, преображаючи світ навколо. Думкою людина здатна проникати у таємниці світобудови, підкорювати стихії і ставити їх на служіння собі. То хіба людина, яка здатна і піднестися понад хмари у космос, і споглядати невидимі оком атоми, яка з праху земного будує величні міста, яка подорожує і в повітрі, і під землею, долає хвороби, спонукає землю примножувати плоди та робить надзвичайні винаходи – хіба вона не богоподібна? Так, вона богоподібна! Це є істина, сповіщена для нас Божественним одкровенням. Але уважно обміркуймо це: якщо людина богоподібна, то з необхідністю повинен бути Первообраз, основа, зразок цієї подібності. Бог-Творець є таким і зразком, і джерелом, і основою. А коли людина, бачачи всю свою велич та могутність, думає про себе більше, ніж вона є, коли вона, як давній Денниця, хоче стати богом без Бога через порушення Його заповіді – то втративши зразок вона сама стає нічим! Якщо над нами немає Бога, то наша богоподібність – пустота, вона – дім без фундаменту, вона – джерело без води, сонце без світла. Бо насправді без Бога ми є порох та попіл – те, з чого ми взяті та до чого внаслідок гріхопадіння людства через смерть і повертаємося.»