Повернувшись додому з дитям, Катерина почула від чоловіка вимогу: "Перепиши квартиру на мене скачать в хорошем качестве

Повернувшись додому з дитям, Катерина почула від чоловіка вимогу: "Перепиши квартиру на мене

Побачивши мене в автобусі з малим, мати запитала: "Чого це ти не їздиш автівкою? Я ж тобі baru зовсім нову подарувала". Тоді довелося розповісти, що, окрім цього, чоловік зі свекрухою забирають усю мою зарплату й вимагають переписати на них хату та машину, інакше пошкодять мені й дитині. Мати лише посміхнулася й мовила: "Не хвилюйся, ти дечого про мене не знаєш". А перед початком попрошу вас поставити вподобайку. Та підписатися на канал. Дякую та приємного прослуховування. Катерина стояла біля вікна, спостерігаючи, як за склом поволі падає перший жовтневий сніг. Великі пластівці кружляли у світлі ліхтаря, й здавалося, наче весь світ застиг в очікуванні чогось важливого. Маленький Данилко спав у своєму ліжечку. Йому нещодавно виповнилося три рочки. Чоловік, Ігор, затримувався на роботі, що останнім часом траплялося все частіше. Вона тоді ще не знала, що цей тихий вечір був одним із останніх спокійних у її житті, що за кілька місяців вона стоятиме у переповненому автобусі, притискаючи до себе сина у старому пальті з відірваним ґудзиком, без грошей, без автівки, без надії, і що зустріч з однією людиною змінить усе. Але про все по порядку. Їхня історія з Ігорем почалася гарно, майже як у кіно. Катерина працювала бухгалтеркою у будівельній компанії, а він прийшов влаштовуватися виконробом – високий, широкоплечий, з карими очима та обезоружуючою усмішкою. В перший же день запросив її на каву. Катерина, яка після розлучення батьків заріклася довіряти чоловікам, раптом відчула… це було інакше, особливе. Через пів року вони одружилися. Скромне весілля, лише найближчі родичі. Мама Катерини, Валентина Сергіївна, плакала від щастя. Вона виховувала доньку сама з дванадцяти років, відколи батько пішов до іншої жінки. Працювала день і ніч, аби Катерина ні в чому не потребувала. І ось тепер її дівчинка знайшла своє щастя. Свекруха, Зінаїда Павлівна, на весіллі трималася привітно. Невисока, повненька жінка років шістдесяти з чіпким поглядом. Катерина помітила, що та уважно її розглядає, наче оцінює товар на ринку, але списала це на материнське хвилювання. Яка мати не хоче знати, кому віддає сина? Після весілля молодята оселилися у двокімнатній квартирі Катерини. Цю квартиру вона придбала сама, ще до знайомства з Ігорем. Накопичувала кілька років, взяла іпотеку, виплачувала щомісяця. Невелика, але затишна, у доброму районі, поруч із парком. Катерина пишалася цією квартирою. Вона була символом її незалежності, доказом того, що жінка може всього досягти сама. Перші два роки шлюбу минули, як у казці. Ігор був турботливим чоловіком, допомагав по господарству. Кожні вихідні вони разом готували вечерю та дивилися фільми. Коли Катерина завагітніла, він носився з нею, наче з кришталевою вазою, виконував будь-які забаганки. На день народження, за місяць до пологів, мама подарувала їй машину. Новенький сріблястий седан. "Катюшо, тобі потрібен транспорт, – сказала Валентина Сергіївна, вручаючи ключі. – З дитиною без машини важко. Це мій подарунок тобі і онуку". Катерина плакала від щастя. "Мамо, ти ж усе життя економила, відкладала кожну копійку. І ось такий подарунок. Мамо, це ж величезні гроші. Для тебе нічого не шкода. Користуйся на здоров'я". Зінаїда Павлівна в ті роки приїжджала рідко. Жила у передмісті, у власному будинку, який дістався їй від покійного чоловіка. Приїздила раз на місяць, привозила гостинці, сиділа годину-дві й їхала. Здавалася милою, турботливою жінкою. Все змінилося після народження Данилка. Свекруха приїхала до пологового в день виписки. Катерина, стомлена після пологів, тримала на руках крихітного сина й усміхалася. Ігор метушився поруч, і тут з'явилася Зінаїда Павлівна. Вона не привіталася з невісткою, навіть не подивилася на неї, підійшла прямо до Ігоря, забрала з його рук дитину й промовила: "Нарешті, спадкоємець". Катерина тоді не надала значення. Мало що скаже жінка від хвилювання. Але потім вона часто згадувала цей момент і розуміла: саме тоді все і почалося. Після народження онука Зінаїда Павлівна стала приїздити щотижня. Спочатку допомагати: готувала, прала, прибирала. Катерина була вдячна. З новонародженим на руках будь-яка допомога на вагу золота. Але поступово допомога перетворилася на контроль. "Ти неправильно тримаєш дитину. Дай мені, я покажу, як треба. Навіщо купила цю кашу? Моєму онуку потрібне тільки найкраще. Чому не попрасувала пелюшки? Хочеш, щоб дитина захворіла?" Катерина мовчала. Її виховали так, що старших треба поважати. Свекруха – мати чоловіка, і з нею потрібно ладнати заради миру в родині. До того ж, може, вона справді щось робить неправильно? Це ж перша дитина. Ігор у суперечки не втручався. Коли Катерина намагалася поговорити наодинці, відмахувався: "Мама просто хоче допомогти. Не перебільшуй". Але Катерина відчувала, що щось не так. Свекруха дивилася на неї, як на порожнє місце, розмовляла тільки з сином і онуком. А коли Катерина входила до кімнати, замовкала й підтискала г...