Вижив після трьох розстрілів: як російський майор намагався ліквідувати полоненого прикордонника скачать в хорошем качестве

Вижив після трьох розстрілів: як російський майор намагався ліквідувати полоненого прикордонника

Прикордонник В’ячеслав дивом вижив у полоні. Його побратимів рашисти розстріляли, а бійця ДПСУ через більш ніж півтора року обміняли. До початку 2022 року В’ячеслав працював слюсарем на металургійному комбінаті у рідному Запоріжжі. На початку повномасштабного вторгнення росії він прибув до ТЦК та став на захист країни в лавах Краматорського прикордонного загону. Після первинної підготовки прикордонник потрапив у підрозділ, який виконував завдання на Новомихайлівському напрямку Донецької області. Наприкінці квітня 2022 року, після зіткнення з ворожою ДРГ, бойова група, до якої входив В’ячеслав, потрапила в оточення, а згодом – у полон. Українських військових допитував російський майор. Окупанти погрожували, били ногами та прикладами. Після тривалих знущань майор дістав з кобури пістолет Макарова та прострелив всім полоненим ноги. Після цього окупанти ще з більшою жорстокістю намагалися витягти з бранців бажану інформацію про азовців, правий сектор... Кат викурив цигарку та загасив її у вухо В’ячеслава, а потім побив прикордонника, який намагався струсити гарячий попіл окурка. «Потім я почув постріли, подивися в бік та побачив, що застрелили одного з наших, потім другого…, через деякий час та після побиття застрелили третього. І хотіли мене застрелити, я почув та відчув, що на мене наставили ПМ… Клацання…, та пістолет не вистрелив, перезарядження пістолета та друга осічка, з третього разу пістолет також не спрацював», – згадує В’ячеслав. Відбірний мат та фраза, що йому сьогодні поталанило, були закінченням допиту прикордонника. Замотавши очі та руки скотчем двох військових, які вижили, повезли в невідомому напрямку, де їм надали медичну допомогу. Коли розрізали скотч, хлопці зрозуміли, що вони знаходяться в госпіталі десь на околиці міста Донецьк, де наш герой перебував до 12 травня 2022 року, після чого був перевезений до колонії в Оленівці. У буцигарні, пригадує, наглядачі питали, куди його поранили, а потім тиснули на ногу, яка боліла. Харчування було погане, полонені-баландери розповідали, що потужності розраховані максимум на 800 осіб, а після здачі в полон героїв «Азовсталі» в колонії знаходилось понад 3000 осіб. Обід приносили завжди в різний час доби, о 20-й вечора, о 22-й та опівночі. Їжі не вистачало на всіх і часто давали кашу, що прокисла, воду, яка була майже непридатна для вживання. У червні В’ячеслава перевезли в іншу колонію, в якій ударами по спині гумовими кийками. Після обшуку, стрижки та фотографування розподілили в барак з двоярусними ліжками, вмістилось туди близько 200 осіб. Туалет знаходився на вулиці. В їдальню водили всіх разом, але давали дуже мало часу на приймання їжі, коли заходив останній в їдальню, перший полонений мав вже виходити звідти. Згодом наш герой побачив, що в цій колонії знаходяться не тільки полонені, а ще й ув'язнені, які розповіли, що це була одна з виправних колоній Луганської області. Спочатку дуже часто проводили обшуки жилих приміщень, роздягали та обшукували, били дубинками, але з часом таких дій ставало все менше. «Коли наші хлопці кричали «Слава Україні» або співали гімн, тоді наглядачі вже вживали своїх заходів, заставляли читати російський гімн перед усіма, вивчати рашистські вірші, присідати по дві години. В’ячеслав потрапив на обмін у лютому 2024 року. Напередодні його та інших підняли вночі та наказали виходити з камер з речами. Бранців посадили у військовий літак. Про те, що їдуть на обмін, зрозуміли, коли їх посадили в автобуси. До цього їх перевозили лише автозаками. «Коли побачив напис на машині «Швидка медична допомога», я зрозумів, що ми вдома. Всіх хлопців, які були в автобусі, були сльози на очах», – розповідає прикордонник. Перше, що зробив В’ячеслав після виходу з автобуса, це попросив телефон та повідомив дружині, що його поміняли.