Щоб світ почув українську музику / So the World Can Hear Ukrainian Music/Lysenko’s ‘Farewell Waltz’” скачать в хорошем качестве

Щоб світ почув українську музику / So the World Can Hear Ukrainian Music/Lysenko’s ‘Farewell Waltz’”

Для Польщі музичними символами є Шопен, Лютославський і Шимановський та ін. Для угорців — Барток, Ліст і Кодай. Для чехів — Дворжак і Сметана та ін., У Хорватії такими ключовими постатями є Lisinski та Zajc та ін. Україна має своїх визначних композиторів — Mykola Lysenko, Vasyl Barvinsky та Mykola Leontovych та ін. Кожен народ має свої імена, через які світ впізнає його культуру. Саме тому так важливо виконувати й популяризувати музику власних композиторів. Ще багато років тому, ще до 2022 року, я помітив, що українських композиторів майже ніхто у світі не знає. Навіть в Україні далеко не всі добре знають власну музичну спадщину. Тоді я почав самостійно вивчати цю тему й думати, кого і як можна представити міжнародній публіці. У Японії я виконував музику Березовського, Бортнянського, а також твори мого батька — композитора. В Україні представляв музику Калачевського. У Німеччині намагався продовжувати знайомити слухачів із цими ж композиторами, а також із Барвінським. Проте моє серце особливо лежить до романтичної музики. Саме тому творчість Лисенка я вважаю надзвичайно недооціненою — навіть в Україні. Я намагався знайти ноти його «Молодіжної» симфонії, але це виявилося майже неможливим: матеріали розкидані, партитури не видані, багато чого просто важко відшукати. Після виконання у 2022 році «Вальсу розлуки» Лисенка Віденською філармонією цей твір почав набирати популярності. Коли я узгоджував програму свого концерту в Гайльбронні, я запропонував включити його до програми як «на біс» — і ця ідея всім дуже сподобалася. Нарешті мені вдалося представити цей твір доволі великій німецькій аудиторії й сказати кілька слів про самого композитора. На жаль, популяризація українських композиторів не завжди є метою для всіх українських музикантів. Частина молоді, на жаль, не дуже горить цим і не до кінця усвідомлює важливість такої роботи. Але я переконаний: якщо буде культура — буде й Україна. Можливо, це розуміння приходить пізніше. У певний період я навіть дещо фанатично поставив це за одну зі своїх головних цілей і вкладав у цю справу власні кошти та багато сил. Не знаю, чи це було правильно, але я відчував, що повинен це робити. Наприклад, запис симфонії Калачевського обійшовся мені немало. Проте відео переглянула велика кількість людей, і це для мене вже було важливо. Концерт, який я сам організував у Німеччині, на жаль, провалився — прийшло дуже мало слухачів, і я зазнав фінансових втрат. Це була повністю моя ініціатива й моя ідея. Але я не шкодую про це. Останній концерт у Гайльбронні був дуже успішним. І я відчуваю, що ще трохи наблизився до своєї мети — щоб українська музика звучала й була почутою у світі.