Я йду по місту, де червоні кола світятьс скачать в хорошем качестве

Я йду по місту, де червоні кола світятьс

Я йду по місту, де червоні кола світяться, мов закляття, Кожен знак — то інший рубікон, інша межа, інше поняття. «Рух заборонено» — але жителі проходять, службові теж, Бо закон — не тільки стіна, а й двері, якщо знаєш, куди йдеш. «Рух механічних не можна» — та маршрутки летять, Електротранспорт у місті має право дихать, рухать, жить і їхать далі вздовж доріг. Бо винятки — то ніби ключі, що відчиняють світ під ногами тих, Хто працює, ремонтує, хто тримає хребет міста в руках своїх. «Вантажним заборонено», «З причепом не можна» — але якщо ти везеш хліб, Якщо маєш документ, маршрут, дозвіл — твій шлях той самий, де іншим табу йде на розлив. «Трактори», «мотоцикли», «мопеди», «велики» — знаки кричать: стоп! Але ремонтники, служби, кур’єри службові — вони проходять, бо місту потрібен їх хід в обіг, хід у потік дорог. «Пішоходам зась» — але працівники в спецодязі можуть; «Особи на візках — заборонено» — та тільки там, де небезпечно, і правила тримають кордон. «Гужові вози» — стоп, та якщо це доставка в село — закон дає зелене. «Вибухові та легкозаймисті вантажі» — тільки спецмаршрути ведуть їх, Щоб ніч не стала червоною, мов полум’я й тінь розбитих стін. «Небезпечні вантажі», «вантажі, що забруднять воду», «маса понад сім тонн», «Вісь понад п’ять», «ширина більше двох цілих сім десятих», «Висота понад три з половиною», «довжина понад десять метрів» — Усі ці межі тримають дороги живими. Та де є дозвіл — там відкриється шлях навіть сталевим велетням у темряві. «Повільний рух — не можна», дистанція — сімдесят метрів, Бо трасу треба тримати чистою, швидкою, мов нерв. «В’їзд заборонено», «Поворот заборонено праворуч», «ліворуч», «розворот» — Та маршрутні, аварійні, спецслужби — як привиди дороги — Завжди знайдуть інший хід, інший код. «Обгін заборонено», «Кінець заборони», «Вантажним не можна», «Кінець вантажної заборони» — Це правила бою між колесами й швидкістю, Вони ставлять ритм, як метроном у грудях тих, хто рулить ніччю. «Обмеження п’ятдесят», «Кінець обмеження», «Зона швидкості», «Кінець зони» — Це ніби кадри фільму, де місто рухається в такт своїм законам. «Сигнал дозволено тільки у небезпеці» — Тому тиша — головний звук ночі, якщо сам не привід для тривоги. «Зупинка заборонена», «Стоянка заборонена», Але інваліди, таксі, спецслужби — вони на правах винятку можуть зробити паузу на мить. «Стоянка по непарних», «по парних» — Мов календар часу, що ділить день навпіл, А ти маєш знати, коли можеш стати, а коли маєш піти. «Зона обмеженої стоянки», «Кінець зони», «Митниця» — Це вже інший вимір, де кожен рух — контроль і межа. «STOP — контроль», «Обмеження ширини», «DANGER — небезпека», «Заборонено рух із певним видом тяги» — Ці знаки — мов вартові, що не пустять тих, Хто не повинен ступити в цю нічну межу міста. І я проходжу між ними, мов між бітами й рядками, Бо кожен знак — це правило, але й виняток, що світиться між рядками. Усі сорок три — це код дороги, червоне коло над головою, А я читаю його, мов репер читає правду — Глибоко, точно, зі своїм боєм.