Село Шаланки з висоти пташиного польоту - EXPRES скачать в хорошем качестве

Село Шаланки з висоти пташиного польоту - EXPRES

https://expres.cc (Твій надійний інтернет провайдер) +380976281322 (viber) Шала́нки (угор. Salánk) — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України. На схід від Шаланок, на вершині 80—100-метрової безіменної гори — мустьєрські і пізньопалеолітичні стоянки. Зібрано колекцію крем’яних, кварцитових і андезитових знахідок. В урочищі Надьументин — поселення раннього залізного віку (культура Голігради). В 1956 році в околицях села знайдено уламок бронзового кельта. Угорський літописець Анонім писав про правителя Шолана (можливо Чолана), який ще перед переселенням мадярів володарював у межиріччі Тиси та Дунаю. Не виключено, що село свою назву отримало від його імені. У староугорській мові Шолан є власним іменем, прізвище Чолан, яке походить від тюркських мов, або, навіть, угорське власне ім’я Шоломон. В українській мові Шаланки є озвучення угорської назви села в множині. Шаланки були найбільшими по заселеності і територією селом Угочанського комітату у долині Боржави. Ця велика територія в 1295 році ще лежала в межах так званого Чорнопотіцького помістя Гут-Келедської народності. З назвою Шаланки вперше зустрічаємося в 1332—1337 роках. Розквітло велике село за короткий час між 1295 —1337 роками. Сотмарсько-угочанська гілка Гут-Келедів — Гочаї, Шоланкі, Отьої, потім, довгий час, сім’я рожальських Кунів — представляла власників села. Після вимирання чоловічої лінії Кунів у володіння вступає жіноча лінія цього роду — графи Борковці, а потім подібним чином — графи Каролі. Це було вже у ХУІІІ столітті. Перші списки кріпаків датуються 1509 роком, в якому знаходимо такі прізвища: Адам, Алч, Балінт, Борто, Бокор, Дейнеш, Фабіян, Фодор, Кордош, Котоно, Келемен, Кийс, Ковач, Мартон, Молнар, Палфі, Жолдош, Санісло, Шолтес, Кенейз, Конц, Косто, Рац, Товт, Орос. Згідно з переписом населення 1509 року в селі проживало 262-є осіб (47 газдів, 77 сімей, в основному угорці). На відміну від сіл Затисянщини — Сасова, Чорнотисова, Королева, Ботара та й самого Севлюша (в які угорські королі заселили після їх спустошення фламадських та саксонських госпітів-колоністів), у Шаланках не було переселенців ні з Німеччини, ні з Італії. Сталося так, що спустошені монголо-татарами території, де тепер розташовані Шаланки, були подаровані Міклошу — сину Тібо з династії Гуд-Келетів. Останні мали великі володіння в Сотмарі в долині річки Сомаш. Саме звідти заселили Шаланки угорськими колоністами. Тому древні жителі Шаланок не мали жодних генетичних впливів інших народів. Та й під час набігу кримських татар в 1717 році втратили лише одного простолюдина. Жителі села брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти гніту австрійських Габсбургів в 1703—1711 рр. Ференц ІІ Ракоці в лютому 1711 року в селі Шаланках провів останній куруцький сейм. Ференц ІІ Ракоці в лютому 1711 року в селі Шаланках провів останній куруцький сейм. Село має свою славну історію, особливо пов’язану з національно-визвольним рухом. Так, в Шаланках у приватній колекції зберігається лист, власноручно написаний трансільванським князем Бетленом Габором 22 вересня 1627 року. В документі йдеться про суперечку шаланківських і березьких жителів за володіння Довгого лісу. Прикладені до листа трансільванського князя документи разом складають цінний історичний і культурологічний факт історії. Тут суперечка вирішилася так: 30 % лісу відійшло шаланківським, а 70 % — березьким. У травні 1703 року розпочалося повстання проти Габсбургів на чолі з князем Ракоці Ференцом ІІ. Жителі села беруть у ньому участь, підтримують повстанців продуктами та грошима. Але найбільше село прославилося тим, що в шаланківському палаці, що належав графській сім’ї Борковцій, 17 — 18 лютого 1711 року проходило останнє засідання сейму князя Ракоці Ференца ІІ. На ньому було прийнято рішення, що князь поїде до Польщі і від російського царя попросить допомогу. Палац в 1717 році знищили кримські татари. На одній із стін реформатської церкви є напис: «На пам’ять про шаланецький сейм князя ІІ Ракоці Ференца і останнє тут його перебування 17—18 лютого 1711 року. З нагоди 200-річчя його смерті 8 квітня 1935 року» про проведення сейму в Шаланках. У XVII—XVIII ст. поселення мало статус містечка й користувалося власним гербом: на червоному тлі — срібна вовча щелепа з трьома зубами (герб роду трансільванських князів Баторі (Баторіїв), пов'язаних з історією Шаланок). Селу великої шкоди завдавали пожежі. Першої колосальної шкоди пожежа нанесла в 1789 році, коли згоріли дотла 84 будинки разом із церквою. Вірники всі свої зусилля сконцентрували насамперед на відбудові церки. Більше того, після цього її двічі розширювали. Вперше — в 1821 році, тоді знесли святилище і добудували її східну частину, вдруге — в 1936 році, коли побудували її північне крило. В архіві реформатської громади знаходиться багато важливих документів. Серед найбільш значимих можна назвати дозвіл на використання громадою лісу біля Довгого мочару, виданий в 1604 році Селеші Жофією.