Святопокровська церква в селі Пархомівка скачать в хорошем качестве

Святопокровська церква в селі Пархомівка

Святопокровська церква — чинна мурована церква та комплекс споруд доби сецесії в селі Пархомівка, Володарського району Київської області. Парафія Покрови Пресвятої Богородиці до Православної церкви України. Сучасне село Пархомівка розташоване на 105 кілометрів на південь від Києва. Колись належало князям Вишневецьким. Наприкінці 18 століття — Михайлу Чайковському. Ще до 1771 року тут була церква Покрови, яка завалилася від старості. На її місці 1820 року власник Пархомовки і збудував нову. В кінці 19 століття землі перейшли до російського промисловця Голубєва Віктора Федоровича. Голубєв збагатився на будівництві залізниць та створенні металургійних та машинобудівних заводів. В його активі — будівництво Московсько-Курської, Орловсько-Витебської, Балтійської, Уральскої залізниць, заводів в Брянську (разом із промисловцем Петром Губоніним) та в сучасному місті Дніпро (Дніпровський металургійний завод). Голубєв помер в Римі в лютому 1903 року і по заповіту був перевезений до Пархомівки, де і похований. Він же заповідав вибудувати в селі нову церкву. Останню волю батька реалізували нащадки — сини Віктор Вікторович та Лев Вікторович. Проект створив архітектор В. А. Покровский, орієнтуючись на зразки храмової архітектури Великого Новгорода. Але храм будували із сучасних матеріалів і з використаням рис російської сецесії. Голубєви вважали Пархомівку родинним маєтком, тому витратили значну кількість грошей на побудову не тільки церкви, а цілого комплексу сакральних та господарських споруд, куди увійшли — церква з дзвіницею, каплиця Св. Виктора, брама, паркан із цегли, кутові вежі, сторожка, будинок для священика[4]. Так був вибудований не окремий об'єкт, а цілісний ансамбль споруд в єдиному стилі. Витративши значні кошти на побудову церкви, брати Віктор і Лев Голубєви підійшли досить вибагливо і до внутрішнього декору церкви. Цікаво, що вони погодились з проектами Миколи Реріха на створення наріжних мозаїк і їх стилізацією під умовну старовину, але рішуче відмовились від його релігійного живопису. Бо не бажали неприємного модернізму столичної особи, не зрозумілого сільським вірянам, головним відвідувачам сільського ж храму і небажаному їм також. В церкві залишені прості білені стіни. Оздоби створені лише в вівтарі, прикрашеному фігурою Богородиці в позі панагія, зразком для якої взято Богородицю «Непорушна стіна» Київської Софії. Впливи сецесії особливо помітні в вибудованій асиметричній брамі та в цегляному паркані. Розлогий західний фасад церкви вінчає дзвіниця, що має пасок із храмоздатним написом під фігурними дахом. Над папертю — велика мозаїка «Покров Богородиці». Церква з одною банею видовжена у напрямку схід-захід і прикрашена єдиною банею із шоломоподібним дахом. Мури споруди цегляні, непотиньковані, прикрашені вузькими вікнами та нішами з камнерізними рельєфами. Але підбанник (барабан) створено значно ширшим, ніж у відповідних зразків Великого Новгорода. Адже будували-відтворювали не точний археологічний зразок, а лише стилізацію під нього. Тому інтер'єр храму вийшов добре освітленим. Іконостас храму — невелика церковна преграда, що дозволяє добре роздивитися мозаїку абсиди з фігурою Богородиці в позі панагія на золотавому тлі. Каплиця Св. Виктора — самостійний архітектурний об'єкт з південного боку церкви, що сполучається із храмовою спорудою одним лише боком. Його фасад прикрашений мозаїкою «Спас», частково осипаною, що додало відносто молодому храму старовинності, часової відстані від 21 століття. Була проведена часткова реставрація в кінці 1980-х років, але мозаїку «Спас» не реставрували.