V.P. Music | Зручний наркоз | ПРЕМ'ЄРА 2026 | ЦІНА ТВОГО СПОКОЮ скачать в хорошем качестве

V.P. Music | Зручний наркоз | ПРЕМ'ЄРА 2026 | ЦІНА ТВОГО СПОКОЮ

Чи можливо звикнути до крові? 🩸 Ми сховалися в тиші власного комфорту, намагаючись стерти з пам'яті найстрашніші сторінки нашої історії. Але забуття — це пастка. Цей трек про трансформацію нашого суспільства: від єдиного моноліту до окремих світів. Про межу, де закінчується співчуття і починається байдужість. 💔 Підтримай українське: 👍 Став лайк, якщо відгукнулося. 💬 Пиши в коментарях: чи відчуваєш ти, що ми стали іншими? 🔔 Підписуйся, щоб не пропустити нові релізи. __________________________________________________________________________ Ми стерли з пам'яті початок тих подій, Коли не знали ми ні снів, ні власних мрій. Усе погане відійшло у дальній кут, І ми забули той страшний, кривавий бруд. Тепер лунає запитання звідусіль: "За що ми терпимо цей нескінченний біль?" "За що воюємо?" — питають тут і там, Байдужість стала звична нашим вже серцям. Двадцять четверте, ранок, холод і зима, Коли здавалось, що майбутнього нема. Сирена перша, що різала нам слух, Коли від страху й розпачу перехопило дух. Не та, що зараз фоном для кави і розмов, А та, що заморозила у жилах твою кров. Той звук, що назавжди змінив твоє життя, Ми викинули з пам'яті, немов старе сміття. Той холод на пероні, тиснява і плач, Де кожен був собі жертва і глядач. Скляні очі жінок, що їхали в нікуди, Ми стерли це, щоб вільно дихали нам груди. Як обіймали дітей ми в темноті, Готові прикрити собою у біді. "Як прилетить — я закрию собою, Щоб ти не зустрівся із цією війною". Минули дні, коли трусились від новин, Тепер байдужість — головний закон і чин. Вже не лякає нас ні вибух, ні вогонь, Забули теплоту наляканих долонь. Великий напис "ДІТИ" біля драмтеатру, Що ворог кинув у страшну, смертельну ватру. Зникла ілюзія про людяність катів, Лишився тільки попіл спалених мостів. Як маркером писали на спині маляти. Ім'я і телефон, щоб знали, де шукати. "Якщо мене уб'ють, а він живим лишиться..." Хай думка ця вам знов ночами сниться. Забули ми той час, коли були "мурашник", Де кожен був боєць, герой, а не розказчик. Не існувало "я", було велике "МИ", Що вийшло світлом із тотальної пітьми. Нестримна жага діяти, не спати, не сидіти, Останнє віддавати, щоб тільки уціліти. Тоді ми були сталь, єдиний моноліт, Тепер кожен окремо будує власний світ. То де межа, коли ми втратили чуття? Коли чужа біда не крає нам життя? Зручний наркоз, щоб не дивитись правді в очі, Щоб спати спокійно посеред цієї ночі. Ми стали сильніші чи вмерли ми в душі? Звикли до крові, наче це пусті вірші. Надівши фільтр, сховались в тишину, І просто мовчки приймаєм цю війну. Ми знаємо, чому ховаємо вину — Боїмось взнати правду, заховану й страшну. Що сталось там, у тіні, в безодні зла і тьми? Ця правда може знищити все те, ким є тут ми. Та зрадити не маєм полеглих у бою, Вони віддали все за нас і землю тут свою. Тож попри страх і біль, борімось за життя, Щоб нація здобула власне майбуття. __________________________________________________________________________ Слова - Юлія Глинчак Музика - Андрій Глинчак (SUNO) #ЗручнийНаркоз #ВійнаВУкраїні #24лютого #Мовчання