Від себе не втекти… 💔Поезія, що пробирає до мурашок скачать в хорошем качестве

Від себе не втекти… 💔Поезія, що пробирає до мурашок

Історія про ніч, яка дозволяє бути собою.Цей вірш — справжній кінематографічний нуар у словах🎭 👉Авторка вірша — молода й талановита Віка Клюшина. #volpinapoem За освітою журналістка, Віка — дуже різностороння особистість, її чарівність, почуття гумору й мудрість підкорюють і надихають людей навколо. Глибина поезії, яку пише Вікторія, відображає її власну багатогранність. 👉Це історія про внутрішню свободу, самотність і сміливість хоча б на мить перестати брехати собі. Під покровом нічного міста вони зустрічаються не лише зі своїм коханням, а й зі страхами, бажаннями та тихою боротьбою всередині — між почуттям та ролями, які змушує їх грати життя. -------- Читає Nataliia Bespalova Відеоряд Оleksandr Krylov -- ОПІВНІЧ «Коли людина стає єдиним прихистком» Тихо та невагомо Ніч впала на місто знайоме. Під таємним покровом ночі, Де ліхтар мерехтіти не хоче, В артеріях провулків вузьких, У відблисках фар золотих — Переплетіння рук Двох людей. Їхні душі зіткнулись, Тіла потягнулись… Та ні. Їхній секрет Під шкірою стиснутий Жевріє у глибині. Ніч сховає від всіх, не стривожить. Трафік машин Заглушить плітки і думки, Серцебиття гулкі Втихомирить, поможе. Слова і не сказати які — Ті клятви вони Самими губами Ледь прошепотіти змогли. Там, де в ліжках клопи принишкли, При свідках-гардинах німих, Вінчали себе серед них. І замість співів соборних — Безсоромно лунає скрип. До перших променів ранку. Далі — кожен у власну бляшанку. Бути тим, ким велять етикети, Ховати в рутині секрети. І забракне їм сил Стіни ламати, Змітати пил З картин, де все ідеально Як і  вчили... буквально. Та поки їх не розлучили — Цієї ночі вони — королі. Грішники й пастирі на землі: То грішать, то сповідуються і навколішках, І в тих млосних проміжках Ніч їм дає благословення. Місто пульсує крізь сьогодення, Аплодує відвазі й жазі. Ці двоє... вони прийшли На побачення із собою, де змогли Скинути грим і перуки чужі. «Мені можна...» Собі не бреши! Іншим простіше. Від себе не втекти. Ну що, біжи... Швидкість набрав? Видихаєш поволі? Готовий до вибриків долі? До бою? Та не втекти. Де б ти не був — Себе береш із собою. Шлях мінливий. Не буде ні покарання, ні каяття. Наближається прибуття, Станція остання. Ти так боїшся зійти? Не дивись на годинник, на рейки, Очі рукою не три. Не вдавай, що з містом не так — Страшне не місто, Страшно жити у власних гріхах. Цієї ночі Вирок змінено на інакший: Самотність розбита вщент. До світла ти — владар монарший. Може, вперше за цей момент Ти не граєш роль, А в очі дивишся — і тонеш. В них той самий біль, Який не вб'єш і не прогониш. Без слів розумієш, Без доказів знаєш, Без минулого пам’ятаєш. Частинка безумства знайома — Твій шлях додому. Просторе і часе, зігніться в дугу! Хай вічність триває на цім берегу. Я не втратив себе. Ось оксамиту рука І  душа обіймає тебе. Ось мій дім — До тебе під шкіру, І жити у нім. Мій прихисток, людяність і благодать. Та ні. Стрілки годинні не ублагать. Світанок не замкнути й не спинити Вже розплющує зрадницьки очі... А для подібних тобі Є час — опівночі. -- #українськапоезія #поезія #ніч #кохання #вірш #поетичневідео #сучаснапоезія #ukrainianpoetry #poetry #love