Євген Гребінка «Ні, мамо, не можна нелюба любить» 1840 скачать в хорошем качестве

Євген Гребінка «Ні, мамо, не можна нелюба любить» 1840

Пісня та кліп на вірш Євгена Гребінки “Ні, мамо, не можна нелюба любить”. Цифрова версія. Відчуй, як класична поезія перетворюється на пісню — магія поезії та музики просто тут. #ПростийУкраїнець #SimpleUkr Євген Гребінка (1812–1848) — це не просто ім'я в українській літературі, а яскравий промінь, що осяяв культурне небо середини XIX століття. Він був поетом, прозаїком, перекладачем, видавцем і педагогом, людиною, яка щиро любила Україну і доклала значних зусиль для розвитку її слова, попри короткий життєвий шлях. Його називають батьком української байки, адже саме цей жанр приніс йому найбільше визнання і вплинув на подальший розвиток літератури. Життя, сповнене ентузіазму Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище на Полтавщині (нині село Мар'янівка). Його батько був дрібним поміщиком, і саме в рідному краї Євген ввібрав у себе дух українського народу, його пісні, звичаї, мову, що стало джерелом його натхнення. Освіту здобував у Ніжинській гімназії вищих наук, де вже тоді виявив неабиякі літературні здібності та почав писати вірші. Після закінчення гімназії він переїхав до Петербурга, який тоді був культурним центром імперії. Тут Гребінка працював викладачем, брав активну участь у літературному житті, спілкувався з такими видатними діячами, як Олександр Пушкін, Іван Крилов, Василь Жуковський. Саме в Петербурзі він став тією постаттю, яка сприяла багатьом молодим українським талантам. Він відіграв ключову роль у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва та допоміг у виданні першого "Кобзаря" у 1840 році, що стало епохальною подією для української літератури. У 1841 році Гребінка видав альманах "Ластівка", який об'єднав твори багатьох українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ'яненка, Левка Боровиковського, чим значно посприяв розвитку українського слова. Спадщина, що продовжує жити Євген Гребінка помер рано, у віці 36 років, 15 грудня 1848 року в Петербурзі від туберкульозу. Проте, за його бажанням, його тіло було перевезено до рідного Убіжища на Полтавщині. Його внесок в українську культуру є величезним. Він був мостом між старим і новим поколінням українських письменників, невтомним популяризатором рідного слова. Байки Гребінки вчили мудрості, а його вірші зворушували душі. Він довів, що українська література має власну гідність і може звучати велично. Пам'ять про Євгена Гребінку живе в його творах, що досі навчають, надихають і нагадують про відданість рідному слову. Ні, мамо, не можна нелюба любить — Ні, мамо, не можна нелюба любить, Нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти Хай лучче буду я ввесь вік дівувати. — Хіба ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна сиротою. А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти. А дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать під землею, як горлиця, стану. — Ой мамо, голубко, не плач, не ридай, Готуй рушники й хустинки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу, Ти будеш весела, одна я заплачу. Гей, там, на могилі, хрест божий стоїть, Під ранок й під вечір матуся квилить: — Ой Боже мій, Боже! Що я наробила? Дочку, як схотіла, із світа згубила!