Лариса сиділа в розкішному кафе, насолоджуючись лате та тірамісу. За вікном сяяло осіннє скачать в хорошем качестве

Лариса сиділа в розкішному кафе, насолоджуючись лате та тірамісу. За вікном сяяло осіннє

Лариса Світлова провела долонею по прохолодній поверхні мармурового столика, милуючись витонченою грою світла в кришталевому келиху. Кафе «Імперіал» знаходилось у самому центрі міста, і його інтер'єри нагадували палацові зали: високі стелі з ліпниною, масивні люстри, оксамитові крісла глибокого смарагдового відтінку. Тут збиралася еліта. Бізнесмени обговорювали багатомільйонні контракти. Світські дами планували благодійні вечори, а молоді пари відзначали заручини. Ларисі виповнилося сорок шість років тиждень тому. Вона зустріла цей день на самоті, як і багато попередніх. Подруги телефонували, вітали, запрошували на вечерю, але вона чемно відмовлялася. Робота в дитячій клініці поглинала весь її час і сили. Лікар-педіатр вищої категорії, кандидат медичних наук, завідувачка відділення. Ці регалії гріли душу, але не могли заповнити порожнечу, яка утворилася в її житті багато років тому. Сьогодні вона вирішила побалувати себе. Після важкого тижня, коли до клініки поступило одразу кілька складних випадків, Лариса взяла вихідний. Зранку відвідала салон краси, потім прогулялася по бутіках, купила собі елегантний костюм пісочного кольору і нову сумку з італійської шкіри. Тепер сиділа в улюбленому кафе, замовивши лате і тірамісу, насолоджуючись рідкісними моментами спокою. За вікном стояв теплий вересень. Сонце освітлювало золотисте листя дерев. Люди неспішно прогулювалися широкими тротуарами. Лариса дивилася на цю картину і думала про те, як швидко летить час. Здавалося, ще вчора вона була молодою студенткою медичного, повною надій і планів. Вона мріяла про сім'ю, про дітей, про теплий дім, наповнений сміхом і радістю. Але доля розпорядилася інакше. У двадцять п'ять років Лариса закохалася. Сергій був талановитим хірургом. Вони познайомилися в лікарні під час її ординатури. Їхній роман розвивався стрімко. Через пів року він освідчився. Весілля планували на наступну весну. Лариса вже вибрала сукню. Вони придивлялися до квартири побільше, мріяли про дітей. Але за два місяці до весілля Сергій загинув в автокатастрофі. Вантажівка не впоралася з керуванням на мокрій дорозі і врізалася в його машину. Смерть настала миттєво. Лариса довго не могла оговтатися від удару. Вона поховала себе в роботі, відмовляючись від будь-яких спроб близьких познайомити її з кимось. Роки йшли, вона будувала кар'єру, ставала все більш успішною, отримувала престижні нагороди, але особисте життя залишалося порожнім. Іноді вона зустрічалася з чоловіками, але ці відносини швидко закінчувалися. Лариса не могла нікого впустити по-справжньому близько. Єдине, що приносило їй справжню радість - це робота з дітьми. Кожен вилікуваний малюк, кожна подяка батьків зігрівали серце. Лариса любила своїх маленьких пацієнтів всією душею, переживала за кожного, як за рідного. Колеги часто говорили, що вона народжена бути матір'ю, але життя не дало їй такої можливості. Офіціант приніс замовлення. Лариса вдячно кивнула, взяла в руки витончену ложечку і занурила її в ніжний крем тірамісу. В цей момент пролунав дзвін дзвіночка над вхідними дверима. Лариса машинально підвела погляд. У кафе вбігла дівчинка. Її поява була настільки несподіваною і контрастною на тлі розкішного інтер'єру, що кілька відвідувачів обернулися. Дитина виглядала вкрай неохайно. Зношена курточка з відірваним рукавом, брудні джинси, збиті кросівки. Волосся розпатлане, на щоці темна пляма, чи то синець, чи то бруд. Очі величезні, карі, сповнені жаху. Дівчинка лихоманково озиралася навкруги, ніби шукала когось. Її погляд метнувся до вікна, потім до виходу на задній двір кафе, потім знову до вхідних дверей. Вона дихала часто, уривчасто. Лариса помітила, як тремтять її руки. Раптом дівчинка кинулася прямо до її столика. Маленькі пальці з брудними нігтями схопили Ларису за зап'ястя. Дотик був відчайдушним, чіпким. "Прикиньтеся моєю мамою. Благаю", - прошепотіла дівчинка. Її голос тремтів. "Будь ласка". Лариса від несподіванки завмерла. Вона подивилася на дитину уважніше. Дівчинці було близько восьми років, може, трохи більше. Попри бруд і неохайність, в її обличчі вгадувалися правильні риси: ніс з легкою горбинкою, високе чоло, витончене підборіддя. Це було гарне обличчя. Просто зараз воно спотворювалося страхом. У той же момент двері кафе знову відчинилися. На порозі з'явилися двоє чоловіків. Обидва високі, широкоплечі, в чорних костюмах і темних окулярах. Один був старший, з сивим волоссям на скронях, другий молодший, зі шрамом на лівій щоці. Вони зупинилися, оглядаючи зал повільним, уважним поглядом. Лариса миттєво зрозуміла, дівчинка тікає від них. Професійна звичка захищати дітей, роки роботи з травмованими малюками ввімкнулися автоматично. Вона навіть не замислилася. "Сідай", - тихо сказала Лариса, потягнувши дівчинку на сусідній стілець. "Сядь поруч зі мною швидко". Дівчинка слухняно залізла на високе крісло. Лариса розвернула її обличчям до столу, закриваючи своїм тілом від поглядів незнайо...