Наш ворог – мерзенна потвора! | Трофей від Висоцкого скачать в хорошем качестве

Наш ворог – мерзенна потвора! | Трофей від Висоцкого

Для зручного перегляду всіх відео каналу тисніть на посилання:    • ALL (ВСЕ)   Друзі, будемо раді вашим коментарям, аби сприяти поширенню відео. Подобається трек? Підтримай проєкт - підпишись на канал, постав вподобайку та поділись враженнями у коментарях! Поклич друзів! Прохання не вимикати рекламу, вона недовга. Пісня сповнена глибокого суму та болю за втраченим побратимом, який не повернувся з поля бою. Ліричний герой переживає тяжкі емоції, згадуючи їхню дружбу, суперечки та моменти, коли вони разом протистояли викликам війни. Попри те, що побратим був небагатослівним, його присутність була значущою, а його втрату герой сприймає як особисту трагедію. Приспів підкреслює важливість пам'яті про загиблих: вони стають опорою для живих, надихають продовжувати боротьбу та мститися за них. В образі ворога постає щось огидне та підле, що ще більше підсилює прагнення до справедливості. Ліричний герой відчуває порожнечу та самотність. Навіть природа довкола відображає його стан: вітер гасить вогонь, тиша стає майже нестерпною. Він чує голос побратима, що звучить крізь ці переживання, мов голос правди й надії. У фіналі герой усвідомлює, що це не тільки побратим не повернувся, а й він сам залишився у полоні війни, психологічно не в змозі повернутися до мирного життя. Щось зі мною не так, хоч все так як завжди, Як і вчора, скрізь пахне зимою, Хуртовина так само ховає сліди… Побратим не прийшов з поля бою… Сперечались ми з ним і про те, і про се, Але завше він був сам собою… І болить, і гнітить, і у грудях пече – Побратим не прийшов з поля бою… Приспів: Наші мертві завжди нас тримають, живих, Їхній подвиг — нам наче опора… Надихають нас жити і мстити за них, Бо наш ворог – мерзенна потвора! Вітер гасить вогонь, що горів для нас двох, Тиша плаче тонкою струною, І крізь тишу звучить тихий голос його – Голос правди, надії, спокою… Він про себе мовчав, говорив: «То таке…» Небагато дізнавсь я про нього… На питання моє лиш рукою махне, Не любив він словечка міцного… Приспів. Мов крізь сон, у думках його кличу назад, Лиш відлуння у відповідь чути… І тепер зрозумів: це не він, а це я З того бою не можу вернутись... Приспів.