«Життя в долонях» або як дати дитині можливість просто жити… скачать в хорошем качестве

«Життя в долонях» або як дати дитині можливість просто жити…

Продовжуємо серію відео про сектор "Альтернатива" в українській освіті. Будь-яка система розвивається лише у випадку, якщо в ній є необхідна різноманітність. Таку різноманітність роблять заклади освіти, які використовують нестандартні програми та підходи. Сьогодні поговоримо про тих, хто намагається робити різноманітність для раннього дитинства. До вашої уваги розмова з Ростиславом Борщем, автором системи розвитку дитини від 4 до 8 років «Життя в долонях» (Life In Our Hands). У ній кожне заняття з дітьми побудоване за моделлю дослідницької діяльності: «Запитай — Досліди — Створи — Осмисли — Обговори». Головною метою програми є всебічний розвиток дитини відповідно до її вікових і психофізіологічних особливостей, формування позитивного мислення, моральних чеснот, сильного характеру та загальнолюдських цінностей. «Життя в долонях» – це не просто навчальні матеріали, це системний підхід до освітнього процесу. Він базується на засадах індивідуального підходу, дослідницького навчання, емоційного благополуччя дитини та розвитку її компетентностей через реальні дії, експерименти й взаємодію. Деталі про програму за телефоном: +380 77 555 7015 Дайте дитині просто жити… У мене була можливість зануритись у дошкілля Німеччині і переконатись, що там дитячий садок створено не для підготовки до школи, а для «проживання» дошкільнятами щасливого дитинства… • Німецька вихователька дитсадка може запросто залишити дітей без нагляду. Каже: ми їм довіряємо! • Якщо є освіта, яка базується на цінностях, виховні заходи стають не потрібними?! Зрештою, не важливо, що саме роблять вчителі. Важливо, як вони це роблять. • Брудна, обірвана, неслухняна, соплива дитина = здорова дитина?! Чистенька, тихенька, слухняна, пасивна дитина = дитина, яка має проблеми з фізичним чи психічним розвитком?! • Якщо дитина після восьми годин перебування в дитсадку прийшла додому чистою, цей день втрачено для її розвитку… У них і у нас У них: ми робимо те, що дитина хоче. У нас: ми кажемо дитині, що вона хоче(Згадаймо, одеський анекдот: Йося, додому! - Я вже замерз? -Ні, ти вже хочеш їсти). У них: ми пропонуємо, а дитина обирає те, що їй цікаво У нас: ми так чи інакше змушуємо дитину робити те, що «треба». У них: дитина має можливість сама щось робити без будь-якого контролю вихователя. У нас: гіперопіка з тим, щоб усе було під пильним тотальним контролем. У них: створюється простір для проб і помилок. У нас: зарегламентовано все, ми вчимо дитину як робити все «правильно». У них: є можливість гнучкого самостійного вибору форм активності. У нас: усе заповнено організованими дорослими формами активності, режимом дня тощо. Бо, ми, дорослі, знаємо краще за дитину, що їй потрібно. У них: дітям можуть запропонувати щось, заздалегідь пояснивши навіщо це, чим це цікаво тощо. У нас: будемо робити, бо «треба»(записано у плані, від нас вимагають…). У них: просто чіпляють на інформаційному стенді інформацію про те, хто відвідує їхній навчальний заклад. У нас: готують «хліб-сіль» та шоу для гостей. У них: ніхто не змушує дітей їсти те, що вони не хочуть їсти. У нас: якщо дитина щось на з’їла сприймається батьками як ледь не трагедія, починається пошук винних(погано готують тощо). Більше про це тут: http://education-ua.org/ua/articles/1...