Скачать с ютуб ЗНЕВАГА, ПОГОРДА БЛИЖНІМ, ОСУДЖЕННЯ - ПЕРЕВИЩУЮТЬ ВСЯКИЙ ГРІХ | св. Авва Доротей. VI століття в хорошем качестве

ЗНЕВАГА, ПОГОРДА БЛИЖНІМ, ОСУДЖЕННЯ - ПЕРЕВИЩУЮТЬ ВСЯКИЙ ГРІХ | св. Авва Доротей. VI століття

#повчаннясвятих #аудіокнига #подкастукраїнською Підтримати канал: ❤ Моно Банка https://send.monobank.ua/jar/AasD1GsjqE Друзі, буду вдячний за донат 50 або 100 грн. на озвучку нових актуальних аудіо. Кожний запис потребує багато сил та часу, а ваша підтримка надихає творити більше та краще. ❤️ Моно Банка https://send.monobank.ua/jar/AasD1GsjqE ❤️Моно карта 5375 4112 1176 7392 ____________ Повчання 6. Про те, щоб не осуджувати ближнього Коли б ми пам'ятали, браття, слова святих старців, коли б ми завжди повчалися в них, то ми не віддавалися б так легко безпечності щодо себе; бо якщо б ми, як вони сказали, не нехтували малим і тим, що нам видається незначним, то не впадали б у велике й тяжке. Я завжди кажу вам, що через оці незначні гріхи, через те, що кажемо: «Що поганого в тому чи в іншому», постає в душі лиха звичка, і (людина) починає занедбувати й велике. Чи знаєте ви, який тяжкий гріх осуджувати ближнього? Бо що є тяжчим за це? Що настільки ненавидить Бог? Від чого Він так відвертається? Як і отці сказали, що немає нічого гіршого за осудження. Однак і до такого великого зла людина приходить через те ж занедбування незначного, як здається. Бо через те, що людина дозволила собі незначне осудження ближнього, через те, що каже: «Що в тому поганого, якщо послухаю, що говорить цей брат? Що поганого, якщо і я скажу одне ось таке-то слово? Що такого, якщо я подивлюся, що буде робити цей брат чи той прочанин?», через оце саме ум починає залишати свої гріхи без уваги й помічати гріхи ближнього. І через це потім трапляється, що ми осуджуємо, лихословимо, зневажаємо ближніх і, нарешті, падаємо і в те, що осуджуємо. Бо через те, що людина не журиться своїми гріхами «й не оплакує, - як сказали отці, - свого мерця», не може вона досягти успіху ні в чому доброму, а завжди звертає увагу на діла ближнього. А ніщо стільки не гнівить Бога, ніщо так не оголює людину і не призводить до полишення Богом, як лихослів'я, чи осудження, чи зневага ближнього. Одна ж справа лихословити чи ганити, інша - осуджувати, ще інша - зневажати. Ганити - означає сказати про когось: такий-то збрехав, чи розгнівався, чи вчинив перелюб, чи зробив щось подібне. Ось такий лихословив брата, тобто сказав пристрасно про його прогрішення. А осуджувати - означає сказати: такий-то брехун, гнівливий, розпусник. Ось цей осудив сам стан його душі, виніс присуд про все його життя, кажучи, що він отакий-от, і осудив його, як такого, а це - тяжкий гріх. Бо одне сказати: «Він розгнівався», і зовсім інше сказати: «Він гнівливий», і, як я сказав, винести (таким чином) присуд про все його життя. А гріх осудження настільки тяжчий за будь-який інший гріх, що сам Христос сказав: «Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Лк. 6, 42); і гріх ближнього прирівняв до скалки, а осудження - до колоди. Таке-то тяжке осудження, що перевищує всякий гріх. І отой фарисей, молячись і дякуючи Богові за свої чесноти, не збрехав, а говорив істину, і не за те був засуджений; бо ми маємо дякувати Богові, коли сподобилися зробити щось добре, тому що Він допоміг і посприяв нам у цьому. За це фарисей не був засуджений, як я сказав, що він дякував Богові, перелічуючи свої чесноти, і не за те він був засуджений, що сказав: «Я не такий, як інші люди»; але коли він повернувся до митаря і мовив: «Чи як оцей митар», тоді він підпав під засуд, бо він осудив саму особу, сам стан її я душі і, коротко кажучи, все її життя. Тому митар і вийшов «більше виправданий, аніж той» (Лк. 18, 11-14). Немає нічого тяжчого, як я багато разів уже говорив, немає нічого гіршого від осудження, зневажання чи погорджування ближнього. Чому ми радше не осуджуємо самих себе і наші гріхи, які ми достеменно знаємо і за які мусимо дати відповідь перед Богом? Навіщо стягуємо на себе суд Божий? Чого хочемо від Його створіння? Чи не слід нам тремтіти, чуючи, що сталося з отим великим старцем, який, дізнавшись про якогось брата, що той піддався розпусті, сказав: «Як погано він зробив!» Чи ви не знаєте, яка жахлива подія оповідається про нього в Патерику? Святий ангел приніс до нього душу того, який згрішив, і промовив до нього: «Подивись, той, кого ти осудив, помер; куди ж накажеш ти помістити його: в Царство чи в муку?» Чи є щось страшніше за цей тягар? Бо що інше означають слова ангела до старця, як не оце: оскільки ти суддя праведних і грішних, то скажи, що накажеш про цю смиренну душу? Чи помилуєш ти її, чи віддаси на муки? Святий старець, вражений цим, усю решту свого життя провів у зітханнях, сльозах і в безмірних трудах, молячись Богові, щоб Він простив йому той гріх, - і все оце вже після того, як він, припавши лицем своїм до ніг святого ангела, отримав прощення. Книга "Авва Доротей. Поучення і послання". Видавництво "Свічадо"