Олена, сорок два роки, мати двох дітей, відчувала, як життя вислизає крізь пальці. Працюючи скачать в хорошем качестве

Олена, сорок два роки, мати двох дітей, відчувала, як життя вислизає крізь пальці. Працюючи

Олена Тарасова сиділа за своїм столом у приймальні та методично сортувала папери. Сорок два роки. Двоє дітей-підлітків, двадцять років шлюбу за плечима, і відчуття, що життя кудись вислизнуло непомітно. Її пальці перебирали документи автоматично, поки думки витали десь далеко. Старшому синові Артему виповнилося сімнадцять, молодшій дочці Каті чотирнадцять. Обоє вже майже дорослі, обоє вже не потребували постійної опіки. Працювала вона секретаркою в компанії "Лавров і партнери" вже п'ять років. Максим Лавров, тридцятидворічний власник успішного консалтингового агентства, був її безпосереднім начальником. Молодий, амбітний, безжальний у бізнесі. Олена знала про нього багато, занадто багато для простої секретарки. Вона вела його листування, організовувала зустрічі, знала паролі від половини його акаунтів. За п'ять років вона стала незамінною, але при цьому залишалася невидимою. Ранок почався як завжди. Олена приїхала в офіс о восьмій, приготувала каву для Максима, розклала на його столі документи до дев'ятигодинної наради. У дзеркалі ліфта вона мимохідь глянула на своє відображення. Повненька фігура в безформному сірому костюмі, волосся, зібране у простий хвіст, відсутність макіяжу. Коли це трапилося? Коли вона перестала стежити за собою? Відповідь була проста: поступово. Рік за роком, кілограм за кілограмом. Після народження Каті вага так і не повернулася до колишньої. Потім були безсонні ночі, стреси, заїдання проблем солодким. Чоловік Андрій Тарасов більше не звертав на неї уваги. Втім, вона й сама перестала звертати увагу на себе. О пів на десяту задзвонив її мобільний. Незнайомий номер. "Алло, Олена Тарасова". Холодний жіночий голос: "Так, слухаю. Вам телефонують з юридичної фірми "Правий альянс". Ваш чоловік, Андрій Андрій Тарасов, подав заяву про розірвання шлюбу". "Документи будуть надіслані вам протягом трьох робочих днів". Олена застигла. Трубка вислизнула з руки і впала на стіл. "Пробачте", - її голос тремтів. "Розірвання шлюбу. Ваш чоловік наполягає на розподілі майна та визначенні місця проживання неповнолітніх дітей. Рекомендуємо вам звернутися до адвоката". Зв'язок перервався. Олена сиділа нерухомо, втупившись в одну точку. Двадцять років. Двадцять років спільного життя. Вона знала, що останні роки стосунки були не ті. Андрій все частіше затримувався на роботі, все рідше бував вдома. Але розлучення прямо зараз, ось так - дзвінком від юриста… Руки тряслися, коли вона набрала номер чоловіка. Довгі гудки, потім скидання. Ще раз. Знову скидання. На третій раз Андрій відповів роздратовано: "Що тобі потрібно? Я на нараді". - "Мені щойно подзвонили з юридичної фірми", - голос Олени був на диво спокійним. "Це правда?" Пауза. Довга, тягуча пауза. "Так, - видихнув Андрій. Правда. Я хотів сказати тобі особисто, але… Олено, нам треба поговорити". - "Про що? Її спокій був оманливим. Про те, що ти вирішив все без мене? Про те, що двадцять років нічого не значать?" - "Я зустрів іншу", - вимовив він глухо. - "Вона… вона молодша. Ми хочемо бути разом". - "Молодша", - повторила Олена. - "Звісно. Скільки їй? Двадцять п'ять, тридцять, двадцять сім? Але це неважливо. Я не можу більше жити у брехні". - "У брехні?" Голос Олени підвищився. - "Ти зраджував мені, а тепер звинувачуєш мене у брехні?" - "Я не звинувачую. Просто ми обоє знаємо, що вже давно живемо як сусіди, а не як подружжя. Дітям буде краще, якщо ми розійдемося по-людськи". Олена хотіла крикнути, хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі. Андрій продовжував: "Квартира залишиться тобі і дітям. Я буду платити аліменти на Катю. Артем вже повнолітній через пів року". Давай вирішимо все цивілізовано. Цивілізовано, - луною відгукнулася Олена і поклала слухавку. Вона сиділа за столом, дивлячись у порожнечу. Навкруги вирувало офісне життя. Співробітники поспішали на нараду, телефонували телефони, стукали принтери, а в її світі щойно сталася катастрофа. Опівдні двері кабінету Максима Лаврова розчинилися навстіж, і він вийшов у приймальню, тримаючи в руці невеличку коробку. Олено! - гукнув він голосно, щоб чули всі в Open Space. Іди сюди! Вона підвела голову. Максим Лавров стояв з глузливою посмішкою, а навколо нього вже зібралося кілька співробітників, відчувши розвагу. Олена повільно встала і підійшла до нього. Ось Максим Лавров відкрив коробку і витяг сукню. Червону, витончену, явно дуже дорогу. Випадково купив не того розміру. Моя дівчина відмовилася. Подумав, може тобі знадобиться. Він простягнув сукню Олені. Вона взяла її машинально, відчуваючи на собі погляди колег. Приміряй, - запропонував Максим Лавров з усмішкою. Хоча, не впевнений, що налізе. Який у тебе розмір? П’ятдесят другий? Тихий смішок пробіг по офісу. Олена подивилася на ярлик. Сорок другий розмір. У неї був п’ятдесят другий. Знаєш що? - продовжив Максим Лавров, входячи в раж. Давай зробимо так. Якщо влізеш у цю сукню, дам місце в раді директорів. Як тобі пропозиція...